В Україні де-юре відсутній чіткий механізм лобізму з потужним правовим підґрунтям. Для його розвитку необхідно проаналізувати досвід провідних держав, зокрема США та європейських країн (Великобританія, Франція, Німеччина).
Для аналізу стану лобізму використаємо такі критерії: правова база, її роль у боротьбі з корупцією, а також суб'єкти, об'єкти та предмет лобіювання.
Правова база
Наявність конституційно-правової основи лобіювання в усіх країнах підкреслює важливість попереднього правового регулювання. Дотримання норм, визначених Конституцією та іншими актами, є імперативним.
Конституційно-правовою основою є: у США — Перша поправка до Конституції (право звернення до влади з петиціями); у ФРН — Стаття 17 Конституції (право на звернення з проханнями та скаргами); у Франції — Стаття 4 Конституції (політичні партії сприяють виборчому праву). У Великій Британії, попри відсутність конституції, право громадян на подання петицій гарантується Біллем про права 1689 року.
Лобістські інститути цих країн базуються на спільному принципі: право громадян брати участь у державних процесах. Також єдиними є механізми покарання за порушення та прагнення до прозорості лобістської діяльності. Однак існують і суттєві відмінності.
США
У США базовим актом є Федеральний Акт «Про відкритість лобіювання» 1995 року. Він визначає 16 ключових понять (лобістська діяльність, лобіст, фірма тощо), статус суб'єктів, правила реєстрації та звітності, а також контрольно-наглядову діяльність.
Закон «Про регулювання лобістської діяльності» 1946 року встановлює процедуру реєстрації професійних лобістів. Вони мають реєструватися у клерка Палати представників та секретаря Сенату, подаючи письмову заяву під присягою з особистими даними, інформацією про роботодавця, термін найму, винагороду та кошти, виділені на лобіювання.
Федеральний Акт «Про реєстрацію зарубіжних фірм» 1938 року (з правками 1998 р.) регулює реєстрацію та звітність лобістів, що захищають іноземні інтереси. Створений для запобігання політичній пропаганді та втручанню в державні справи під виглядом лобізму.
«Стандарти етичної поведінки для службовців органів виконавчої влади» та «Кодекс етичної поведінки конгресменів» забороняють державним службовцям лобіювати протягом 2 років після припинення повноважень, а колишнім членам Палати представників — 1 рік.
Федеральний Акт «Чесного лідерства і відкритої влади» 2007 року конкретизував форми взаємодії влади з лобістами для мінімізації корупційних ризиків. Встановлено штраф за порушення — 200 тис. доларів США та/або позбавлення волі до 5 років.
«Етичні зобов'язання персоналу виконавчої влади» 2009 року регулюють призначення колишніх лобістів на державні посади, застосовуючи до них певні обмеження.
У США лобіст — престижна професія, що вимагає високої кваліфікації. Освітні установи готують професійних лобістів протягом 5 років.
Німеччина (ФРН)
У ФРН Федеральний закон «Про направлення петицій до Німецького Бундестагу» регулює механізм звернень до органів влади. Проте ця практика менш продуктивна для лобіювання, ніж у США.
За «Кодексом поведінки члена Бундестагу» 1972 року депутат може за винагороду займатися проблемами, що обговорюються комітетами. Депутати зобов'язані звітувати про лобістську діяльність, але ці дані рідко публікуються, що є недоліком.
У ФРН, як і в США, велика увага приділяється прозорості. Існує «Громадський список зареєстрованих організацій та їхніх представників». При реєстрації необхідно надати детальну інформацію про лобістів. Інформація щорічно публікується у «Федеральному віснику» та доступна на сайті Бундестагу.
Франція
У Франції нормативно-правова база менш розвинена, ніж у США, Німеччині та Великій Британії. Проте офіційна реєстрація лобістів у парламентському реєстрі надає переваги: офіційне визнання, доступ до документів Парламенту, право присутності на засіданнях та участь у консультаціях щодо законопроектів.
Велика Британія
Велика Британія вважається найбільш конкурентоспроможною європейською державою у сфері лобіювання. Її нормативно-правове поле має міцне історичне підґрунтя. Постанова Палати громад 1947 року забороняє депутатам укладати угоди за гроші чи подарунки, що зобов'язують їх відстоювати інтереси третіх осіб під час ухвалення актів (крім консультування поза законодавчим процесом). З 1974 року діє парламентський реєстр фінансових інтересів депутатів, де мають бути задекларовані всі інтереси, що перевищують 1% від зарплати.
На відміну від інших країн, у Великій Британії існує «Інструкція для державних службовців», що містить конкретні рекомендації депутатам та чиновникам щодо взаємодії з лобістами.
Міністерський кодекс 2007 року вимагає від урядовців незалежності від комерційних установ. Кодекс забороняє міністрам та членам їхніх сімей приймати подарунки від третіх осіб.
Роль правової бази у боротьбі з корупцією
Розвинена правова база США та Великобританії сприяє низькому рівню корупції (17 та 14 місце за Transparency International 2014 року). Франція має гірший показник (26 місце) через нерозгалужену систему регулювання лобізму. Німеччина посіла 12 місце, але ліберальне законодавство щодо контролю парламентаріїв призвело до проблем: депутати Бундестагу часто об'єднувалися за економічними інтересами, що спричинило падіння довіри до політиків до 17% у 2005 році. Після цього Бундестаг заборонив депутатам отримувати особисту винагороду за лобіювання, що покращило прозорість та знизило корупцію. Важливо: м'якість законів щодо лобізму може спричинити серйозні проблеми.
Суб'єкти лобіювання
Суб'єктами лобіювання у США та Франції можуть бути фізичні та юридичні особи, лобістські, PR- та GR-компанії. У ФРН та Великій Британії — лише юридичні особи: у Німеччині — спілки, організації, об'єднання; у Великій Британії — лобістські фірми.
Об'єкти лобіювання
Об'єкти лобіювання: у США це органи законодавчої, виконавчої та судової влади. У Франції, Великій Британії та ФРН лобістська діяльність переважно спрямована на органи виконавчої влади (Уряд), оскільки їхня політична вага зросла через законодавчу активність (близько 3/4 законопроектів виходить від уряду).
Предмети лобіювання
У США предметне поле лобіювання широке, охоплюючи Уряд, Парламент та Суд. Предметами є: федеральні акти та закони, політичні ініціативи, дозволи, ліцензії, програми, дотації, акти про призначення на посади (зі згодою Сенату), рішення найвищих судових інстанцій.
У європейських країнах (ФРН, Франція, Велика Британія) предметом лобіювання є нормативно-правові акти органів виконавчої влади та парламенту.


