Циклічність в українській політиці залишається незмінною. Сьогодні суспільство обговорює справу Онищенка та звинувачення на його адресу. В інформаційному просторі чітко простежуються два вектори: перерозподіл впливу на газовому ринку України та прагнення «справедливого покарання винного». У розвиненій демократії вирішення таких питань належить суду, проте в Україні ситуація має свої особливості. Пропонуємо розглянути кейс Онищенка як показовий приклад системних проблем, а не окремої особи.
Внутрішньополітичний фактор та боротьба за ресурси
Формування політичних партій в Україні часто відбувається не на основі ідеологічних цінностей чи програмних засад (policy), а переважно як взаємовигідні союзи для досягнення приватних цілей. Складна партійна структура, що вимагає постійної роботи, навчання та оновлення, у таких умовах перетворюється на інструмент для отримання дивідендів від вкладених у проєкт ресурсів. Це призводить до тиску на бізнес на місцях. Алгоритм захоплення ресурсів та впливу через конфлікти та примус залишається незмінним, що простежується як за часів Партії регіонів, так і після приходу до влади команди Порошенка. Силові структури відіграють значну роль у цьому процесі. Аналогічні сценарії спостерігалися у «справі Тимошенко», «справі Корбана» та «справі Онищенка», що вказує на системність проблеми.
Зовнішньополітичний фактор та вплив ЄС
Досвід свідчить, що думка ЄС та США є важливим фактором, і це не лише враження від публічних виступів чи промоційних матеріалів. Вплив формують ретельні секторальні звіти місій та незалежних консультантів. На тлі цих оцінок Україна часто виглядає непривабливо для західного суспільства, де верховенство права та процедури є пріоритетом. Постійні політичні конфлікти, спроби перерозподілу ресурсів, особливо державних підприємств, та грубі порушення судових процедур негативно впливають на імідж країни. Ці фактори потрапляють у звіти, що відштовхує інвесторів через високі політичні ризики та відсутність довіри до державних гарантій. У цій ситуації, якщо Онищенко зможе правильно позиціонувати себе у світовому та медіа-просторі, він матиме шанси сформувати сильну позицію на свій захист. Важливо пам’ятати, що дипломатія – це не лише офіційні заяви, а й механізми лобіювання та довгострокове вибудовування відносин із Заходом через міжнародні проєкти (від підтримки мистецтва та освіти до спонсорства спортивних клубів). Короткострокові PR-кампанії не замінять надійних партнерських зв’язків. Репутацію країни легко зіпсувати переслідуванням політичних опонентів та нецільовим використанням антикорупційних органів.
Шлях до інституційних змін
Для подолання корупції, зокрема політичної, недостатньо лише окремого органу; необхідні міцні інституції. НАБУ та Антикорупційна прокуратура — це добра ідея, проте ключовим є питання ефективного виконання їхніх функцій. Запровадження інституту лобізму, як фундаментальної складової, може сприяти розвитку прозорих взаємодій з владою. Перетворення держпідприємств на ефективні структури, виведення їх на міжнародні стандарти та залучення інвестицій (шляхом купівлі акцій чи іншими способами) усуне проблеми неефективного управління. Усі ці внутрішні фактори залежать від присутності стратегів у владі, а не лише політиків-тактиків.
Можливі сценарії у справі Онищенка
З огляду на вищезазначене, можна виділити три сценарії розвитку подій у справі Онищенка:
1. Песимістичний (малоймовірний): Тиск Президента та його бізнес-партнерів призведе до притягнення Онищенка до відповідальності. Однак, ймовірно, згодом він виграє суди на рівні ЄС, спираючись на якісну юридичну підтримку та численні процедурні порушення.
2. Реалістичний: Справа Онищенка затягуватиметься, а тим часом депутату надходитимуть пропозиції щодо врегулювання бізнес-процесів та позицій стосовно «Укргазвидобування».
3. Оптимістичний: Завдяки широкому суспільному засудженню дій Президента, підтримці з боку ЄС, сильній правовій позиції та бізнес-досвіду, бізнес Онищенка залишиться неушкодженим. Це може суттєво позначитися на рейтингу Президента Порошенка.