Обрання та інавгурація 45-го Президента США Дональда Трампа створили нову політичну реальність як для США, так і для решти світових гравців.
Феномен Дональда Трампа: Шлях до Білого дому
До осені 2016 року Дональд Трамп, американський бізнесмен, не мав прямого стосунку до політики чи значного досвіду в політичній боротьбі. Проте його впевнена перемога на виборах глави держави продемонструвала ефективність меседжів, сфокусованих на інтересах певних соціальних груп, та критики попереднього політичного режиму демократів, що, на його думку, не сприяв відродженню Америки. Ця риторика виявилася успішним виборчим кейсом.
Дональд Трамп став 45-м Президентом США, і цей факт необхідно враховувати в американській та світовій політиці. На момент інавгурації опоненти закидали йому найвищий антирейтинг довіри: за даними «Голосу Америки», 70% проти 30% схвальних відгуків. Проте ці показники можна розглядати не як кризові, а як можливості для формування позитивного іміджу та якісного коригування політичного вектору. Трамп вже сформував образ принципового політика, який «змусить рахуватися з Америкою, зробивши її знову «великою».
Очевидно, Д. Трамп не знижуватиме планку очікувань і демонструватиме двозначність та непередбачуваність своїх намірів та дій. Цілком імовірно, що його постать генеруватиме нові політичні міфи та інсинуації, виходячи з невизначеності майбутніх політичних кроків.
Міфи президентства Дональда Трампа
В умовах активного висвітлення інавгурації нового Президента США світовими ЗМІ доцільно проаналізувати ключові міфологеми, пов'язані з постаттю Дональда Трампа.
Перший міф: Чи зміниться ставлення нової президентської адміністрації Д. Трампа до України? Корекція ставлення до українських політичних еліт можлива, проте кардинальна зміна геополітичного курсу США щодо України малоймовірна. Причина — неодностайне сприйняття політичних цілей Д. Трампа серед республіканців. Навіть за республіканської більшості в Конгресі не всі готові підтримати його «радикальні» наміри. Також малоймовірно, що американська політика щодо Росії суттєво зміниться найближчим часом, особливо з огляду на геополітичні інтереси США в Ірані та Сирії.
Щодо моделі позиціонування України за нового Президента США, необхідно налагоджувати профільні контакти та взаємодію з ключовими політичними, економічними інституціями, стейкхолдерами та аналітичними центрами. Важливо сприяти нівелюванню негативного образу України, її політичного істеблішменту та бізнесу, що подекуди сформований в американській пресі. Американські ЗМІ називають ключовими чинниками дискредитації українського політикуму корупцію та клептократію. За умов політичної мобілізації та професіоналізації еліт, їх активної комунікації з бізнесом та чесного діалогу з громадянським суспільством, ці деструктивні фактори цілком реально подолати.
Другий міф: Проблемним питанням є доцільність призначення Рекса Тіллерсона, одного з керівників корпорації «ЕкссонМобіл», яка мала контакти з Росією, на посаду держсекретаря. Насправді, для США це цілком нормальна практика, коли на високі політичні посади призначаються колишні лобісти з великого бізнесу. На відміну від технократів, вони мають напрацьовані контакти та глибоке розуміння проблематики галузей, що впливають на наповнення державного бюджету країни.
Для України важливий інший аспект: позиція ключових стейкхолдерів американського енергетичного ринку, зокрема компанії «Шелл», щодо перепон для американських інвестицій в українську економіку. На думку американців, необхідно стабілізувати законодавчу базу, регуляторну політику у сфері оподаткування бізнесу та унеможливити рейдерство.
Третій міф: Послаблення санкцій проти РФ. Це малоймовірно. Трагедія в Алеппо (Сирія) демонструє, що режим санкцій проти РФ триватиме. Можливі консультації щодо коригування санкцій, але Конгрес США не зніматиме їх з порядку денного. Отже, санкції проти режиму Б. Асада та РФ пролонгуватимуться. Важливо враховувати майбутні результати виборів у Франції, Німеччині та Нідерландах. Не варто занадто демонізувати євроскептиків чи заочно визнавати їх переможцями. Натомість, необхідно розробляти алгоритми власної політичної поведінки країни за будь-якого результату та фокусуватися на корекції політичної комунікації з новою владою як у країнах Західної Європи, так і у Вашингтоні.
Четвертий міф: Перемога Трампа завдяки вмілому таргетуванню в соціальних мережах. Політтехнологи та соціологи зазначають, що правильне таргетування соціологічних даних не є новим явищем. В українських електоральних практиках цей аспект також враховується політичними штабами. У США дані про виборців є відкритими, тож розтиражована в західних медіа технологія BigData є лише одним з інструментів політичної практики, ефективність якого залежить від професійності застосування. Команда Д. Трампа продемонструвала, що це можливо реалізувати навіть за умов колосальної лавини негативу проти нього під час передвиборчої кампанії.
Невизначеність: Ключова риса президентства Д. Трампа
З моменту обрання та інавгурації Д. Трампа Президентом США, ключовим фактором у політичному прогнозуванні його майбутнього є «невизначеність» – як серед аналітичних центрів, так і серед конгресменів та громадян. Наприклад, багато політиків США не мають відповідей на питання щодо векторів політики нового держсекретаря та особливостей американської політики в сфері оборони та безпеки.
Ця «невизначеність» також відобразилася в громадських ініціативах напередодні та під час інавгурації Д. Трампа. Важливо зазначити, що ці мирні протести не заборонялись і не унеможливлювались владою, що відрізняє ситуацію від автократичних держав пострадянського простору.
21 січня 2017 року у Вашингтоні відбувся масштабний жіночий марш, що об'єднав понад 200 тисяч учасників. Кошти для організації були зібрані менш ніж за два місяці. Варто наголосити, що цей захід мав на меті привернути увагу не лише нового Президента, а передусім Конгресу, щоб питання захисту та гарантування прав жінок і національних меншин у США не були нівельовані чи замовчані політичною риторикою нової адміністрації.
Ці марші відбулися на тлі обговорення в Конгресі США шляхів трансформації або згортання медичної реформи Б. Обами. Цей процес вже розпочато, і очевидно, не всі, особливо незаможні верстви населення, сприймають риторику Трампа щодо медичного страхування. Представників протестних маршів турбує нерепрезентативність майбутнього уряду Д. Трампа, оскільки в ньому немає жодного представника латиноамериканської чи мексиканської громади (за даними перепису населення, вони становлять 17% населення). Проте це можуть бути попередні, навіяні страхом суспільні стереотипи щодо очікувань від нової адміністрації. Цілком імовірно, що Д. Трамп продовжить свій авторський стиль формування команди, впроваджуючи власні стандарти в кадрову та інші стратегічно важливі напрямки державної політики.
Підсумовуючи, протестні настрої проти Д. Трампа можна назвати критичними, але не агресивними. Поодинока деструктивна поведінка окремих протестуючих є локальною і кваліфікується відповідно до норм закону. Д. Трамп усвідомлює, що протести, мирні марші та демонстрації під час його каденції будуть системною реальністю, хоча їх масштаби коригуватимуться залежно від меседжів адміністрації. Проте навряд чи Д. Трамп чи його адміністрація йтимуть на поводу протестуючих. Останнім буде пропонуватися сприйняти нову реальність та адаптуватися до неї. Також не варто очікувати тривалого «букетно-цукеркового» періоду між адміністрацією Д. Трампа та Конгресом. Ймовірно, буде досягнуто компромісів, тоді як головні політичні баталії відбуватимуться між урядом та парламентом.
Невизначеність для Д. Трампа є не лише викликом для політичного правління, а передусім можливістю реалізувати меседж «Америка №1» у всьому. Кожен союзник та партнер США може розглядати це на власний політичний вибір: або як запрошення до нових переговорів, де США висувають вимоги, або як сигнал, що від початку президентства Трампа кожна країна відповідає сама за себе. Далі комунікація з Д. Трампом та США за його президентства залежатиме лише від геополітичних амбіцій, геоекономічних можливостей та соціального капіталу цих країн.