ЯКОЮ БУДЕ ВИБОРЧА КАМПАНІЯ ДО МІСЦЕВИХ ОРГАНІВ ВЛАДИ, – РОЗПОВІДАЄ ПОЛІТТЕХНОЛОГ КАТЕРИНА ОДАРЧЕНКОНещодавні довибори народних депутатів у 205-му мажоритарному окрузі в Чернігові свідчать, що якість українських політичних еліт не змінили ні Майдан, ні війна? Знову побачили кампанію, де кандидати підкуповували виборців.

– У 1990-х вижили саме такі люди – з певними якостями і типом мислення. Зараз вони при владі, фінансують політичні рухи або самі балотуються. Від цього й такі методи.

Роздавання гречки і грошей буде й на місцевих виборах у жовтні?

– 50 відсотків виборців готові продати свій голос, за останніми дослідженнями центру «Соціс». Зараз таких більше, ніж було під час попередніх кампаній. Тому кандидати й ідуть цим простим шляхом.

На яких темах спекулюватимуть?

– Найбільше використовуватимуть тему соціальної справедливості, але в різних формах. Зокрема, й роздаватимуть «подарунки» – ту ж гречку. Та не слід говорити, що люди, які її беруть, – погані. Вони отримують 1200 гривень пенсії й не можуть за неї вижити. Погані ті, хто використовує такий передвиборний хід. Якщо справді хочеш дієво допомагати людям – май постійну соціальну програму. Коли ж вона працює тільки перед виборами – це підкуп.

«Гречка» буде ефективною всюди?

– Якщо округ заможний, то кандидати наголошуватимуть на західних цінностях, системних проектах, демократії, боротьбі з незаконними забудовами. На минулих виборах до Верховної Ради добре працювала тема зовнішнього ворога. Наприклад, розігрують сценарій: потенційному меру телефонує хтось із нібито кремлівського оточення. Щось пропонує, а той відмовляється. Після подібних історій кандидати вигравали. Зараз на цій темі також спекулюватимуть.

Катерина ОДАРЧЕНКО, 27 років, політтехнолог. Народилася в Херсоні. Батько – колишній народний депутат і губернатор Херсонської області Юрій Одарченко. Закінчила Херсонський державний університет за спеціальністю ”право”. Потім у Київському національному університеті імені Шевченка здобула фах генетика. Виграла грант на післядипломне навчання у Вашингтонському університеті. Вивчала політичний менеджмент. Також має освіту з державного управління, здобула її в Інституті політичних і етнонаціональних досліджень імені Івана Кураса НАН України. Створила з партнерами освітній громадський проект – Інститут демократії та розвитку PolitA. Очолює департамент у компанії SIC Group Ukrainе, яка діє у галузі маркетингових технологій та політичного консультування. Чоловік Тимур працює в сфері IT-бізнесу та інвестицій. Дітей не мають
Катерина ОДАРЧЕНКО, 27 років, політтехнолог. Народилася в Херсоні. Батько – колишній народний депутат і губернатор Херсонської області Юрій Одарченко. Закінчила Херсонський державний університет за спеціальністю ”право”. Потім у Київському національному університеті імені Шевченка здобула фах генетика. Виграла грант на післядипломне навчання у Вашингтонському університеті. Вивчала політичний менеджмент. Також має освіту з державного управління, здобула її в Інституті політичних і етнонаціональних досліджень імені Івана Кураса НАН України. Створила з партнерами освітній громадський проект – Інститут демократії та розвитку PolitA. Очолює департамент у компанії SIC Group Ukrainе, яка діє у галузі маркетингових технологій та політичного консультування. Чоловік Тимур працює в сфері IT-бізнесу та інвестицій. Дітей не мають

У великих містах приділятимуть увагу прихованій рекламі в інтернеті. Адже потрібно формування громадської думки в мережі й серед журналістів – надзвичайно важливі складові кампанії.

Також працюватимуть «від дверей до дверей», але в оновленій формі. У кожному будинку обиратимуть людину, яка має пройти всіх його мешканців й агітувати за того чи іншого кандидата або партію.

Досі ефективні фіктивні соціологічні дані. Їх застосовують кандидати, які не мають значних коштів – щоб побудувати велику польову структуру, найняти агітаторів.

Це все спрацьовує через незрілість суспільства? Чи політики просто не хочуть іти важчим шляхом?

– По-перше, у нас немає справжніх партійних структур на місцях. Головами осередків ставлять друзів, кумів, ситуативних партнерів, просто знайомих. Але їм нецікаво розвивати політичну структуру. Звідси й відсутність партійної конкуренції, необхідної для демократичного розвитку країни.

Другий фактор: громадянське суспільство в Україні поки що акумулюється тільки навколо протесту. В європейському ж розумінні воно – це коли кожен другий чи третій громадянин бере участь у суспільній діяльності. Один створює щось на зразок ОСББ, другий захищає тварин, третій організовує благочинність. У нас критичної маси активних людей ще немає.

І третє: в Україні відсутнє розуміння, що таке держава, а що – муніципалітет. Люди мають дуже абстрактне поняття, що робить депутат місцевої ради, які його обов’язки. Навіть не знають, що він працює безкоштовно. Зате є стереотип, що народний депутат – законотворець насправді – повинен займатися проблемами ЖКГ, лавками під будинками.

Який має бути бюджет виборчої кампанії кандидата, щоб виграти?

– У Києві для перемоги в мажоритарному окрузі треба залучити від 30 до 120 тисяч доларів. У регіонах можна стартувати з 10 тисячами. Деякі кандидати вкладають і мільйони у свої кампанії. Але це від неефективності витрачання коштів. Буває, приходять до кандидата консультанти й кажуть: «Тобі давно потрібно 150 бордів по місту». І той їх купує. Хоча є чіткий розрахунок, скільки зовнішньої реклами і якого формату треба на певну кількість виборців в окрузі.

Були випадки, коли вигравали вибори до Верховної Ради, вклавши в кампанію 150–200 тисяч доларів. Але люди мали додаткові ресурси – наприклад, високий рівень упізнаваності. Адже вибори – це не лише гроші. Кандидат може інвестувати 10 чи навіть 20 мільйонів, і програти – якщо немає команди.

Як із вкладанням коштів у вибори олігархами?

– У великих політичних сил бюджет на виборчу кампанію по країні – від 50 мільйонів доларів. І там можлива співпраця з фінансово-промисловими групами. Але на рівні заведення до парламенту депутатів, які відстоюватимуть інтереси цих груп чи людей, які їх очолюють. Також партії продають місця в списках. Але якщо в олігарха немає бізнес-інтересів у Херсонській області, то який сенс фінансувати там кандидата до місцевої ради чи в мери? На місцях на «своїх» кандидатів роблять ставки тамтешні великі підприємці.

Які основні зміни в новому виборчому законодавстві?

– У законі є чимало неточностей. Вибори проводитимуться нібито за відкритими списками. Це означає, що в бюлетені буде вказано партію, прізвище першого номера партії та кандидата, закріпленого за конкретним округом. Виборець голосує саме за партію. Політсили, які отримали понад 5 відсотків голосів, беруть участь у розподілі мандатів у місцевих радах. Якщо партія не долає бар’єр, то й кандидат від неї не потрапляє до ради.

Насправді, це не до кінця «відкриті списки». Людям не дають вибору – адже за кожною партією в конкретному окрузі буде закріплений лише один кандидат.

Ще з мінусів: скоротили кількість депутатів у місцевих радах – залежно від кількості населення. До 1 тисячі виборців – 12 депутатів, від 1 до 3 тисяч – 14, понад 2 мільйони виборців – 120. Навіщо було скорочувати? Адже що більше депутатів у місцевій раді, то повніше представлені інтереси громади. Очевидно, що закон на руку великим політичним силам, які мають кошти для медійної кампанії.

Із позитивного в ньому те, що у великих містах мерів обиратимуть у два тури – абсолютною більшістю голосів.

Можливий реванш колишніх «регіоналів»?

– В «Опозиційного блоку» є політичне майбутнє. На півдні та сході країни його підтримка сягає 10 відсотків. У Центральній Україні – від 5 до 7.

Нинішня влада погано пояснює, куди ми йдемо. Люди переважно не розуміють, заради якого майбутнього країни їм сьогодні треба затягувати паски. Грузинські реформи здаються такими чудовими лише тому, що в них хороший піар. Державний міф треба створювати. А реформи – це інструмент, щоб міф став реальністю. Це – прогалина політичних еліт, які нині при владі. На певному етапі варто посунути вбік свої бізнес-інтереси. Приміром, заробляти не 100 відсотків, а 10.

У владі є достойні люди. Але таких має бути принаймні понад 10 відсотків. Тоді вони реально впливатимуть на політику. Ці люди можуть формуватись у місцевих радах. Адже туди можна пробитися не лише за допомогою грошей, а й через активну позицію.