На даний момент часу рівень розвитку лобізму в Україні залишає бажати кращого. Де-юре лобізму, як чіткого механізму взаємодії з владою з потужним правовим підґрунтям, не існує. Щоб пришвидшити процес, звичайно, слід проаналізувати досвід становлення лобізму в провідних державах світу. Зокрема, мова піде про США з однієї сторони, та про європейські країни (ВБ, Франція та Німеччина) з іншої.

Для формування цілісного образу про стан лобізму в певних країнах, слід керуватися певними критеріями: правова база; її роль в боротьбі з корупцією; суб’єкти, об’єкти та предмет лобіювання.

а) Правова база

Наявність потужної конституційно-правової основи інституту лобіювання в усіх країнах говорить про надзвичайну важливість попереднього правового регулювання. Якщо головним законом держави — Конституцією, а також іншими законодавчими актами визначено норми ведення лобістської діяльності, дотримання їх носить імперативний характер.

Згідно з першою поправкою до Конституції США, у громадян є право звертатися до органів влади з петиціями про задоволення скарг. Стаття 17 Конституції ФРН визначає, що кожен має право самостійно або у групі з іншими письмово звертатися з проханнями та скаргами до органів державної влади й органів місцевого самоврядування. Стаття 4 Конституції Франції встановлює, що політичні партії та групи сприяють реалізації принципу загального виборчого права. У Великобританії конституції немає, однак право громадян на подання петицій до органів влади гарантується Біллем про права від 1689 року.

Інститути лобіювання функціонують саме виходячи з єдиного для усіх зазначених країн принципу, який проголошує право громадян брати участь у державних процесах. Однорідним для країн також є наявність механізмів покарання за порушення законів, що регулюють процеси лобіювання. Усі системи намагаються забезпечити прозорість лобістської діяльності. Проте, зважаючи на єдиний підхід країн до важливості конституційно-правової бази, необхідно також виокремити найбільш суттєві відмінності, що вирізняють країни серед інших.

В США, наприклад, базовим нормативно-правовим актом у галузі лобіювання є Федеральний Акт «Про відкритість лобіювання» від 1995 року. Цей документ дає визначення 16 базовим поняттям в цій галузі (лобістська діяльність, лобістський контакт, лобіст, лобістська фірма і т.п.), визначає статус суб’єктів лобіювання, засади їх реєстрації та звітності; регламентує контрольно-наглядову діяльність за законністю лобістських відносин.

Закон «Про регулювання лобістської діяльності» від 1946 року визначає процедуру реєстрації професійних лобістів. Згідно з ним, кожна особа, яка бажає займатися лобістською діяльністю, має  зареєструватися у клерка Палати представників та секретаря Сенату і представити під присягою у письмовому вигляді заяву із зазначенням необхідних даних (Особисті дані; дані про роботодавця; термін найму; сума винагородження; кошти, виділені на лобіювання інтересів і т.п.).

Федеральний Акт «Про реєстрацію зарубіжних фірм» від 1938 року (остання правка 1998 р.) регламентує систему реєстрації та звітності лобістів і лобістських організацій, які захищають іноземні інтереси. Ухвалення цього закону було викликано значною активністю в США агентів нацистської Німеччини напередодні Другої світової війни, які намагалися своїми акціями викликати симпатії уряду та населення США до фашистського режиму. Сьогодні цей закон не дозволяє політичній пропаганді втручатися в державні справи під маскою лобістської діяльності.

«Стандарти етичної поведінки для службовців органів виконавчої

влади» та «Кодекс етичної поведінки конгресменів» забороняють  займатися лобіюванням державним службовцям протягом 2 років з моменту припинення їхніх повноважень. Для колишніх членів Палати представників встановлено однорічний термін такої заборони.

Федеральний Акт «Чесного лідерства і відкритої влади» від 2007

року конкретизував форми контактування представників влади з лобістами та лобістськими об’єднаннями з метою мінімізації корупційних ризиків під час здійснення лобіювання. Був встановлений розмір штрафу за порушення законодавства про лобіювання — 200 тис. доларів США, а також покарання у вигляді позбавлення волі на термін до 5 років;

Крім цього в американському законодавстві («Етичні зобов’язання персоналу виконавчої влади» від 2009 року)  врегульований механізм призначення на державні посади колишніх лобістів. До них застосовуються певні обмеження під час виконання ними посадових повноважень.

В Америці лобіст — це престижна робота, яка потребує високої кваліфікації. Необхідну якість підготовки кадрів забезпечують освітні структури, які готують професійних лобістів протягом 5 років фахової підготовки.

У ФРН існує законодавчий акт (Федеральний закон «Про направлення петицій до Німецького Бундестагу»), який регулює механізм направлення петицій до органів влади. Проте, конституційна практика звернення до владних інститутів не така продуктивна в лобіювання, як в США.

За «Кодексом поведінки члена Бундестагу від 1972 року» депутат може займатись певними проблемами, які виносяться на обговорення комітетів, за винагороду. В такому випадку депутати зобов’язані регулярно звітувати про свою лобістську діяльність. Проте, як свідчить практика, ці дані рідко доходять до широкої громадськості, що не є позитивною рисою.

У ФРН, як і у Штатах, велика увага звертається на прозорість. Так, у Німеччині є так званий «Громадський список зареєстрованих організацій та їхніх представників». При реєстрації спілки в цьому реєстрі необхідно надати детальну інформацію про представників, які будуть займатись лобіюванням від імені спілки. Вся інформація щорічно оприлюднюється в офіційному виданні «Федеральний вісник». Список доступний також в Інтернеті, на сайті Бундестагу.

У Франції нормативно-правова база не така розвинута як у США, Німеччині та Великобританії, але окремі корисні аспекти присутні. Наприклад, офіційна реєстрація лобістів в парламентському реєстрі дає чисельні переваги: 1) офіційне визнання та підтвердження; 2) доступ до офіційних документів Парламенту; 3) право присутності та участі у засіданнях та слуханнях; 4) постійне залучення до консультацій у ході обговорення проектів нормативно правових актів.

Великобританія це, напевно, найбільш конкурентоспроможна європейська держава у галузі лобіювання, якщо порівнювати з США. Нормативно-правове поле доволі потужне і має вагоме історичне підґрунтя. Постанова Палати громад Британського парламенту від 15 липня  1947 року забороняє депутатам укладати угоди за гроші або подарунки, які зобов’язують їх відстоювати позицію третіх осіб під час прийняття Палатою актів. Проте, ця постанова не перешкоджає депутатам консультувати третіх осіб з юридичних, управлінських питань та парламентських процедур. Це заборонено тільки під час законодавчого процесу. 22 травня 1974 року Палата громад запровадила спеціальний конституційно-правовий механізм  контролю за законодавцями — парламентський реєстр фінансових інтересів депутатів. Усі фінансові інтереси, які можуть вплинути на поведінку депутата під час законотворчої роботи, мають бути задекларовані в зазначеному реєстру, якщо ці інтереси перевищують 1% від заробітної плати депутата.

В нормативно-правовому полі ВБ, на відміну від інших країн, існує Інструкція для державних службовців, яка містить конкретні поради депутатам та чиновникам під час їх взаємодії з лобістами в різних ситуаціях.

Міністерський кодекс 2007 року зобов’язує урядовців бути незалежними від комерційних установ, які намагаються вплинути на політику Уряду. Кодекс забороняє міністрам брати подарунки від третіх осіб. Це також стосується членів сімей міністрів.

б) Роль правової бази в боротьбі з корупцією

Потужна і розвинута конституційно-нормативна база США та Великобританії забезпечила низький рівень корупції в цих державах. За даними Transparency International (2014 рік)[1], країни відповідно посідають 17 та 14 місце. Найгірший показник серед обраних нами для дослідження держав спостерігається у Франції — вона посіла 26 місце. Це пояснюється нерозгалуженою системою регулювання лобістських відносин. Німеччина, за даними Transparency International, посіла 12 місце серед 175 країн світу. Проте, більш ліберальне законодавство щодо контролю парламентаріїв, які мають контакти з лобістами, стало причиною певних проблем. Так, велика кількість депутатів Бундестагу є членами однієї або навіть декількох підприємницьких структур. Саме тому парламентарії групуються в Бундестазі не за принципом партійної приналежності, а за економічними інтересами. Така структура призвела до того, що в 2005 році рівень довіри громадян до політиків упав до критичного рівня 17%.  Щоб якось поліпшити ситуацію, Бундестаг заборонив парламентаріям отримувати особисту винагороду за представництво будь-яких інтересів третіх сторін. З цього моменту німці неодноразово збиралися, щоб обсудити проблеми корупції в політиці. Були домовлені заходи, які сприяли прозорості лобістської діяльності і врешті решт, рівень корупції в Німеччині впав. Проте, слід запам’ятати, що м’якість законів, які регулюють лобістську діяльність, може призвести до значних проблем.

в) Суб’єкти лобіювання

В той час, коли суб’єктами в США та Франції можуть виступати фізичні та юридичні особи, лобістські фірми та юридичні контори, PR- та GR- компанії, у ФРН та Великобританії суб’єктами можуть бути тільки юридичні особи. У Німеччині — це спілки, організації, об’єднання. У ВБ — лобістські фірми.

г) Об’єкти лобіювання

Що стосується об’єктів, то тут США відрізняється від усіх трьох європейських країн. Якщо в США об’єктами лобіювання є органи і законодавчої, і виконавчої, і судової влади, то у Франції, ВБ та ФРН лобістська діяльність найбільше спрямована саме на органи виконавчої влади (Уряд), ніж на законодавчий Парламент. Пояснюється це тим, що політична вага уряду зросла через їх законодавчу активність. В середньому 3\4 усіх законопроектів виходить саме від урядових установ.

д) Предмети лобіювання

У США предметне поле лобістської діяльності дуже широке через всеохоплюючий характер її об’єктів. Оскільки лобісті працюють і з Урядом, і з Парламентом, і з Судом, предметами лобіювання виступають федеральні адміністративні акти та закони; політичні ініціативи та правова позиція Уряду США;    дозволи і ліцензії , федеральні програми, дотації; акти про призначення на посади, які потребують згоди Сенату; рішення найвищих судових інстанцій.

В Європейських країнах (ФРН, Франція, ВБ) предметом лобіювання виступають нормативно-правові акти органів виконавчої влади та парламенту.

Гіо Кварацхелія