верховная рада

Катерина Одарченко: “Україна потребує справжніх лідерів”

ЯКЩО ТИ НЕ ЦІКАВИШСЯ ПОЛІТИКОЮ, ЦЕ НЕ ОЗНАЧАЄ, ЩО ПОЛІТИКА НЕ ЦІКАВИТЬСЯ ТОБОЮ. 

 

Катерина Одарченко, політичний консультант, партнер компанії SIC Group, засновник Асоціації професіоналів у сфері GR та лобістів

Пані Катерино, розкажіть, будь ласка, як стають політичними консультантами та як Ви обрали цей шлях?

Хтось обирає професію ретельно, хтось спонтанно, а хтось продовжує сімейні традиції. Професія обрала мене сама. За першою освітою я біолог-генетик. Вже на початку студенського життя активно займалась громадською діяльністю, була членом міжнародних організацій, долучалась до роботи в партійних осередках. Політика вже тоді була моїм захопленням, а коли виграла грант на навчання у США, я свідомо обрала напрям політичного менеджменту. Навчатись у кращих американських експертів, без сумніву,  це був унікальний досвід. Коли повернулась в Україну, я чітко усвідомлювала свою майбутню професію, тому почала практикуватись у цій сфері. Мені довелось багато працювати в «польових умовах», в рекламно-агітаційному напрямку, в PR-технологіях. Не дивлячись на те, що в мене ще три українських дипломи, основою була саме американська освіта, де я отримала практичні навички розробки стратегій політичних кампаній та політичного менеджменту з системним пiдходом. Тому, саме ця матриця знань дає можливість нашій компанії надавати якісні та професійні послуги на ринку політичного консалтингу.

Як загалом виглядає політичний консалтинг сьогодні?

Сьогодні ні у кого не виникає сумніву, що роль політичних консультантів у політичних кампаніях дуже висока. За авансценою політика завжди стоїть команда людей, яка забезпечує підготовку та проведення публічної політики. Це надзвичайно цікава і захоплююча справа, яка потребує таланту та творчого підходу, інтелектуальних та організаційних здібностей, знань новітніх комунікаційних технологій та психологічних прийомів.

Це та професія, де потрібно постійно навчатися і вдосконалюватись, відслідковувати всі актуальні події та тренди як в середині країни, так і загалом у світі. Узагальнюючи весь спектр діяльності, політтехнолог визначає стратегію виборів, повинен вміти організовувати виборчі кампанії від місцевого до всеукраїнського масштабу. Однак, іноді доводиться вести декілька кампаній паралельно, наприклад, якщо місцеві та парламентські вибори відбуваються одночасно.

Інша важлива складова, яка відома в Україні своєю організаційною та ідеологічною слабкістю – партійне будівництво. На жаль, не всі українські політики розуміють наскільки важлива роль організації політичної кампанії силами не тільки консультантів, але й партійних осередків, які успішно повинні взаємодіяти між собою у міжвиборчий період. Я впевнена, що Україна все ж таки вийде на той рівень, який є у Франції чи Німеччині, коли без сильної партійної структури неможливо буде виграти вибори.

Робота політтехнолога – це робота з репутацією та образом політика, формування іміджу лідера, його міжнародна діяльність. Сучасний глобалізований світ вимагає від політика жити за принципами “глобального онлайну” та працювати в міжнародному медіапросторі.

Зокрема, наша компанія зараз працює з комунікаціями у Брюсселі та Вашингтоні. Раніше був успішний досвід співпраці з ізраїльськими партнерами, і навіть в Китаї.

Політичний консалтинг – це не шаблонність і не рутинність, адже кожен проект унікальний, окрім того, це нові люди, знайомства. І, на моє переконання, політконсультант повинен мати ентузіазм та щирі переконання на формування та перетворення демократичних політичних процесів. Це відповідальність за майбутнє.

 

Як Ви бачити сьогоднішній український політикум? Чого йому не вистачає?

Якщо не переходити на особистості, то в українському політикумі зараз недостатньо справжніх лідерів, в широкому сенсі. Я зараз ретельно вивчаю формування подібного архетипу. Є різні підходи до цього питання, наприклад теорія мономіфу чи теорія ідеального кандидата. Ключовим є те, що справжній лідер повинен мати певну місію. У Ганді була місія, у Мандели була місія, у Кеннеді була місія, прикладів достатньо. В Україні зараз не вистачає саме таких політиків із місією, справжніх пасіонаріїв, яких би суспільство сприймало як людей з перспективою масштабу країни, яким можна було б довіряти, які пройшли б певний шлях, який заслуговував би на повагу та відгук від громадян. Таких політиків справді небагато, але Україні вони дуже потрібні. Такі люди мали б достатньо політичної волі, щоб провести справжнє реформування країни. Натомість, українські політики звикли працювати під час виборчих кампаній і тільки одиниці працюють з виборцями системно, постійно підтримують свою репутацією та роблять стратегічні політичні кроки. Така ситуація породжує існування політичних проектів, які існують 2-3 роки, а потім зникають. Відчуття політичної відповідальності та стратегічного підходу до політики наразі в країні на дуже примітивному рівні.

В Україні все ще поширене сприйняття політичного лідера, саме як  чоловіка. Чи дійсно жінці в політиці важко?

Процитую М. Тетчер, яка тричі обиралась прем’єр-міністром Великобританії:– “Будь-яка жінка, яка розуміє проблеми, що виникають при управлінні будинком, може зрозуміти проблеми, які виникають при управлінні країною”.

Однак, жінкам-політикам в Україні складніше, про що свідчить соціологія, яка вказує на скептичне ставлення до жінок-політиків у суспільстві, їх сприймають емоційно, як недостатньо зважених людей. Або навпаки, як недостатньо “жіночних”, відносячи до “чоловічого” ґендеру. До того ж, коли виборці-жінки приймають рішення, при неправильно побудованому образі жінки-політика, вони підсвідомо сприймають іншу жінку, як конкурентку. В позиціюванні жінки завжди багато нюансів, але й багато переваг та перспектив щодо стратегічного напрямку роботи. Тому наша команда завжди охоче працює з кандидатами-жінками і, в цілому, ця робота завжди досить ефективна.

Якщо дивитись на сучасні світові тренди, це наприклад «Жіночий марш» в США минулого року, глобальна компанія “HeForShe”, створена організацією «ООН-Жінки», Україна тільки в цьому році приєдналась до цього руху. Прикладів жінок політиків, які займають високі політичні посади, достатньо. Це той тренд, який протягом 5-10 років дійде і до України. Кожна жінка свій шлях в політику може розпочати з невеликого проекту чи у комунікації з медіа і навіть кандидатом в депутати. Тому всім жінкам, які мають бажання “піти в політику”, я бажаю успіху, наснаги знайти глибоку ідею та власну місію.

Для  BusinessWomanMagazine


Лукашенко и Соболев или об идеальном политике

Лукашенко и Соболев или об идеальном политике

Во время избирательной кампании была возможность проанализировать ключевые образы идеальных политиков украинцев.

Странно, но часто в нашем не зрелом (в аспекте демократии и сознании вызревают) противоречивые образы.

Лидер по упоминанию Лукашенко, то бишь пример Беларуси ближе украинцам, нежели, например, успешный опыт стран Прибалтики. Более проевропейскому катеру симпатичен образ покойного В. Чорновола и нынче весьма активно здравствующего борца с коррупцией Соболева.

Если идти глубже в авторитеты, то тут скорее называют известных личностей, нежели их заслуги. Упоминаются Тэтчер и Черчилль, хотя, наверное, подходы Тэтчер были бы явно негативно восприняты в нашем обществе, как, впрочем, были восприняты и на ее родине.

На самом деле «Лукашенко», как идеал, опасная штука для такой страны как наша. Мы уже видели хозяйственника Януковича, который не имел ограничителей, теперь видим монополию власти Порошенко. Но если говорить о том, что эти авторитарные подходы приведут к результатам Ли Кван Ю, то мы же понимаем что нет. Конечно, такое восприятие имеет понятные обоснования — постсоветский шок, низкий уровень образование в сфере понимания государственного управления среди молодежи, отсутствие выделенного и весомого среднего класса, безответственность политических элит. Но все же, только считанные проценты людей верят, что может быть иное качество политики, политики балансов интересов с понятными целями и ограничителями власти.

Только считанные проценты людей считают, что завтра будет лучше, чем вчера. Отсюда и недоверие к институтам власти. Такие звоночки, конечно, мешают нам субъективизироватся как нации, сформировать четкие позиции и цели, сформировать (подчеркиваю) эффективные методы коммуникации между бизнесом, властью и обществом.

Известно ли это украинским политикам и собственникам финансово-промышленным группам? Да, очевидно, что известно. Нам приходилось работать как с инвесторами политических сил, так и с политиками первого эшелона, и все они довольно здраво понимают тенденции в обществе. Конечно, такого глубинного мониторинга как РФ на государственном уровне не ведется. Ведь, например, для нынешнего Президента (да и для прошлых) намного важнее для анализа сводки роста прибыли по бизнесу.

Быть ли украинскому Менделе?

Меня всегда удивляло, почему у людей с достаточным уровнем достатка и образования (а таких в политикуме много) не возникает желания войти в историю. Не в историю своего семейного фотоальбома и не в историю скандалов, а действительно войти в историю своей государственной позицией, силой и возможностью запустить необратимые процессы развития.

Как? Звучит просто, а на деле нет — скажут многие. Нет как звучит, так и есть. Скажу, что самые лучшее консультанты в мире готовы заниматься кейсами новых политических сил в Украине. И такие кампании стоят намного дешевле и показывают выше эффективность, нежели украинское «покупаем все» и без стратегии. В Украине есть ниша, спрос на новую силу, в Украине есть пассионарии, которые готовы работать (не много, но есть, пока не уехали). Но все же, подавляющее большинство выбирает метод простого быстрого обогащения через государственные монополии, ресурсы и более простые схемы. Кесарю кесарево, как говориться, но все же, быть ли украинскому Ганди или Менделе, покажет время. Может у всех знаковых людей нового времени должно быть системное западное образование и мышление для этого, а может просто воля и трасценденое желание СДЕЛАТЬ что-то великое…