Адміністративно-територіальна реформа: які зміни для нас готує влада?

 

5 лютого 2015 року було прийнято Закон України «Про добровільне об’єднання територіальних громад». Цим законом встановлена процедура, яка визначає порядок об’єднання кількох населених пунктів в єдину територіальну громаду, яке повинно бути виключно добровільним і не повинно впливати на якість та доступність публічних послуг, які надаються мешканцям відповідних населених пунктів. Незабаром ця тема буде однією з найактуальніших, особливо під час виборчої кампанії.

 

Проекти змін, які вже або будуть розглянуті обласними радами таким критеріям не відповідають та спрямовані на фактичне знищення поселенської мережі в регіонах.

Згадаємо, що 28 грудня 2014 року були внесені зміни до Бюджетного кодексу України, відповідно до яких абсолютна більшість податкових надходжень було передано з рівня сіл, селищ та міст районного значення до районного рівня. Після того, як ці населені пункти були позбавлені коштів для забезпечення свого існування уряд через обласні адміністрації оголошує їх «неспроможними» і починає нав’язувати процедуру «добровільного об’єднання».

Об’єднання мають відбуватися виключно «знизу вверх» – за ініціативою та згодою місцевих рад, але планується штучно заблокувати будь-яку варіативність у їх діях, оскільки відповідно до законодавства, після затвердження перспективного плану зміна його буде можлива лише за поданням голови обласної адміністрації з подальшим його затвердженням на рівні Кабінету Міністрів України.

На Херсонщині цю ситуацію вже коментує відповідальний за проведення адміністративно-територіальної реформи та децентралізації Дмитро Ільченко: «Вважаю, що даний план не відповідає вимогам закону України «Про добровільне об’єднання територіальних громад», оскільки пропонує погіршення доступу громадян до публічних послуг, а також суперечить Методиці складання плану, яка була затверджена Кабінетом Міністрів України».

Доцільно розглянути перспективний план уважно. Але в першу чергу слід згадати, що, наприклад, в Херсонській області вже проходило таке об’єднання громад – за радянських часів. Абсолютна більшість сільських громад вже об’єднує від 3 до 5 сіл та селищ. А зараз пропонується додатково об’єднувати від 4 до 13 громад в одну, взагалі не враховуючи відстань між ними, соціально-економічні проблеми, бажання громадян.

Для отримання будь-якої довідки, або будь-яких адміністративних послуг людині необхідно буде їхати у районний центр. Там місцевими судами будуть розглядатися їхні позови, буде прийматися податкова звітність та реєструватися право власності. Для жителів цього міста це збільшення черг в усіх органах влади, а для жителів сіл та селищ – втрата часу, який можна було б витратити на роботу або сім’ю. В окремих випадках взагалі для того, щоб доїхати до свого районного центру людям потрібно буде проїхати 200 кілометрів. На даний час це абсолютно не посильний фінансовий тягар для громадян нашої держави. Також буде стояти питання про неефективність школи на 20 учнів та необхідність вести її учнів за 60 кілометрів щодня. Невже таке вирішення проблеми буде дешевшим? Мудрий державний діяч у цьому випадку  повинен зберегти школу – бо для нього комфорт та безпека дитини важливіша, за економічну складову. Крім того, ефективно управляти районом такого розміру просто технічно не можливо.

Нам кажуть, що від ліквідації органів влади в населених пунктах буде економія бюджету. Але, чомусь, ніхто не згадує, що кількість чиновників доведеться збільшити у  районних центрах – бо нинішня кількість просто не впорається із напливом бажаючих із об’єднаних населених пунктів. Ніхто також не каже про те, що чиновникам потрібні будуть гроші на проїзд до всіх цих населених пунктів для проведення перевірок, інспекцій, обмірів жилих приміщень. Ніхто не хоче згадувати про соціальні служби, які взагалі втратять можливість функціонувати.

Відповідно до плану адміністрації в більшості районів об’єднанню підлягають всі існуючі громади в одну. Тобто цілий район стає єдиним населеним пунктом.  Схоже, що дійсно ніхто серйозно не займався розробкою цього плану – населені пункти об’єднуються не у зв’язку із тісними економічними зв’язками та близьким розміщенням, а тому, що знаходяться в межах одного району.

На Харьківщині, наприклад, керівник регіонального Офісу з питань впровадження реформи Діана Барінова зазначає, що «область велика, є віддалені населені пункти і є проблема з розвитком інфраструктури в передбачуваних центрах». Тобто деякі районні центри не виконувати ті функції, які делегує їм держава. Проведення в цих умовах адміністративної реформи може призвести до деградації окремого регіону. Тому було б вкрай важливо, щоб про підготовлювані рішеннях знали жителі сільських і селищних рад, інтереси яких будуть порушені найбільше.

Об’єднання також може стати загрозою для безпеки держави. Люди почнуть мігрувати з сіл в нові «центри громад», зменшуючи загальну поселенську мережу. Наприклад, якщо люди залишать такі села на Херсонщині, як Каїрка, Червоний Чабан, та інші населені пункти Каланчацького, Чаплинського та Генничеського району ми серйозно ускладнимо функціонування системи оборони кордону.

Не варто забувати, що у жовтні місцеві вибори та дана тема буде особливо актуальною під час виборчої кампанії. Перед парламентом стоїть важке завдання – провести реформу через Раду до початку виборів для того, щоб місцеві ради отримали нові повноваження і не працювали за старою схемою. Нові райони повинні поєднуватися з виборчими округами, що зменшить адміністративні витрати держави і створить однаковість.

Таким чином, оскільки на процес добровільного об’єднання необхідний час, а реформу місцевого самоврядування в Україні, як бачимо, потрібно провести терміново, нашій українській владі було запропоновано застосувати підхід, який працює в Латвії чи Фінляндії: спочатку максимально заохотити добровільне об’єднання (у встановлені урядом терміни кожне з них отримувала дотації з держбюджету), а потім просувати недобровільні територіальні та функціональні реформи. А у такому випадку про дійсно добровільне об’єднання не може бути мови.

Нам кажуть про Європейським досвід і про те, що в Європі люди живуть краще, бо у них об’єднані громади. Ці доводи є абсолютно безпідставними. В кожній країні Європи адміністративні реформи (якщо вони взагалі проводилися) проходили по своєму, унікальному шляху. Так, наприклад, в Великобританії реформа полягала у ліквідації населених пунктів з нульовим населенням, які зберігали формальне право обирати депутатів до парламенту. А в Польщі реформа тривала 16 років і починалася вона із самого низу – із добровільного об’єднання громад, яке тривало 8 років. Після цього ще 8 років добровільно об’єднували райони. При цьому там, де люди не захотіли об’єднання – його не було. І жодного заздалегідь виготовленого плану, на який треба погоджуватися або не отримати грошей – не було.

Шляхом збереження існуючих громад і їх подальшого розвитку у нашій державі може бути внесення змін до Бюджетного кодексу, відповідно до яких податки направляють до тієї територіальної громади, де людина проживає, незалежно від того, де зареєстровано підприємство, в якому вона працює. Філії великих підприємств також повинні платити за місцем своєї діяльності. Таким чином саме села, селища та міста мають бути основною бюджетною ланкою.

Може слід задуматись про відновлення програми ефективного збору податків,  яка зокрема була запропонована «Батьківщиною» у Херсонській області в 2014 році, та ефективно має позитивні наслідки. Без жодного тиску на підприємців за 3 місяці роботи програми у цій області вдалося зібрати 15 мільйонів гривень, які «випадали» із бюджету просто через недосконалість роботи системи збору податків. За рік можна було зібрати 60 мільйонів гривень, що дає по 300 тисяч додаткових гривень кожній громаді області.

Також важливою є наступна проблема. Багато українських земель стоять порожніми. Часто причиною є наслідок неефективного управління влади на місцях. Але хто може зацікавити цю владу шукати інвестора або фермера, якщо для відповідних населених пунктів життя на краще не піде. Якби місцеві громади отримували прибутки від земельного податку або орендної плати вони займалися б пошуком людей, які зможуть ефективно використовувати відповідні наділи.

Слід зауважити, що саме за часів Януковича села та селища втратили можливість розпоряджатися земельними наділами навколо своїх територій. Всі повноваження по управлінню землею поза межами населених пунктів передали державним адміністраціям, а доходи від оренди передали обласним та районним бюджетам.Тому замість адміністративної реформи варто було б відмінити злочинні закони Януковича та чітко розподілити землі області (крім окремих земель загальнодержавного значення) між її населеними пунктами.

Враховуючи дані обставини нам дійсно треба замислитись чи потрібні нам такі зміни, особливо до проведення місцевих виборів, які можуть лишебільше погіршити умови життя населення нанаступні десятки років. Оптимальним у цей час має бути пошук збереження існуючої поселенської мережі та збереження права місцевого самоврядування в повному обсязі.